Коли світ говорить про відновлення України, зазвичай йдеться про цифри: мільярди доларів допомоги, кілометри пошкодженої інфраструктури, відсотки ВВП. Але за цими цифрами часто губиться головне — люди, які насправді виконують цю роботу.

У червневому випуску ми розглядаємо три галузі, що підтримують Україну сьогодні та будують її майбутнє: оборону, телекомунікації та сільське господарство. Матеріал підготували наші учасники, які діляться своїм баченням того, що вже вдалося досягти, які перешкоди залишаються та в яких сферах Україна вже не наздоганяє світові стандарти, а сама їх формує.

Це відверті розповіді людей, які ухвалюють рішення під тиском обставин, із якими більшість їхніх міжнародних колег ніколи не стикалася.

• Світлана Панаіотіді — про екосистему оборонних інновацій, створену практично з нуля за чотири роки.
• Ольга Устінова — про те, як забезпечити зв’язок для цілої країни під час блекаутів та ракетних ударів.
• Марія Осика — про аграрний сектор, який утримує другу лінію оборони.

Їхні відповіді говорять самі за себе.

1. Що вже вдалося досягти у вашій галузі за час війни та відновлення?

За чотири роки повномасштабної війни Україна створила те, що я б назвала найрозвиненішою у світі екосистемою військових інновацій.

Ми пройшли шлях від складання перших дронів-камікадзе з побутових двигунів і деталей, надрукованих на 3D-принтерах, до виробництва понад чотирьох мільйонів дронів у 2025 році. Ціль на 2026 рік становить сім мільйонів одиниць.

Ми створили ефективні засоби далекобійного ураження. Системи Deep Strike із дальністю понад 1200 кілометрів завдають ударів по російських нафтопереробних заводах, стратегічних авіабазах і складах боєприпасів далеко в тилу ворога. Це системно руйнує його логістику та паливне забезпечення.

Екосистема, яка стоїть за цими досягненнями, налічує понад 500 приватних виробників. Вони конкурують між собою, постійно вдосконалюють свої рішення та швидко забезпечують фронт необхідними засобами. Ця система не виникла випадково. Вона стала можливою завдяки відкритому та конкурентному ринку. Війна довела, що саме така модель була правильною.

Це фундаментально змінило позицію України. Ми більше не лише отримуємо безпекову допомогу. Ми самі стали її постачальником.

2. Які найбільші виклики стоять сьогодні перед вашою галуззю?

Говоритиму прямо, адже оборонний сектор заслуговує на чесну розмову, а не лише на святкування успіхів. Перший виклик пов’язаний із залежністю від компонентів. Ми не виробляємо власну мікроелектроніку, оптоволокно чи ключові радіомодулі в промислових масштабах. Це не є унікальною проблемою України. Жодна країна світу не виробляє озброєння повністю автономно. Однак наша залежність особливо відчутна, а порушення ланцюгів постачання під час війни становить екзистенційну загрозу.

Другий виклик стосується управління та прозорості. Для виходу на міжнародних партнерів, інвесторів, уряди інших держав та закупівельні програми НАТО компаніям недостатньо лише бойових результатів. Потрібні аудитована фінансова звітність, системи комплаєнсу та корпоративне управління, які викликають довіру та відповідають міжнародним стандартам.

Третій виклик полягає в необхідності збалансувати забезпечення фронту та розвиток експортного ринку. Насправді ці цілі не суперечать одна одній. Масштабування виробництва знижує собівартість продукції та приносить користь обом напрямам. Водночас для досягнення такого балансу потрібні політичні рішення, які ще не повністю ухвалені.

Четвертий і, можливо, найважливіший стратегічно виклик пов’язаний із ризиком неконтрольованої передачі технологій. Тут важливо розуміти різницю. Базову конструкцію FPV-дрона можна відтворити. Але його внутрішні технології становлять зовсім іншу цінність. Алгоритми автономного наведення в умовах активної радіоелектронної боротьби, системи розпізнавання на базі штучного інтелекту, навчені на багаторічних даних реальних бойових дій, програмне забезпечення для координації роїв дронів та протоколи обходу конкретних частот глушіння неможливо швидко скопіювати.

Найкращим доказом є сам український ринок. Понад 500 виробників продовжують успішно працювати саме тому, що програмне забезпечення, алгоритми та накопичений досвід створюють реальну конкурентну перевагу.

3. У яких сферах Україна вже створює нові підходи та стає прикладом для інших?

Є три напрями, у яких Україна справді переписала правила гри. Перший напрям пов’язаний з економікою високоточного ураження.

Коли український дрон вартістю десятки тисяч доларів знищує ціль, для якої західна оборонна промисловість пропонує ракету вартістю від одного до двох мільйонів доларів, це руйнує чинну бізнес-модель ринку високотехнологічного озброєння.

Крилата ракета Tomahawk потребує політичного рішення на рівні Білого дому, юридичного погодження, морської або повітряної платформи та координації із союзниками. Наш ударний дрон потребує рішення командира, відкритої ділянки місцевості та визначеної цілі. Це не лише різниця у вартості. Це різниця у швидкості ухвалення рішень та рівні політичної незалежності. Другий напрям пов’язаний зі швидкістю адаптації на полі бою.

Ми оновлюємо конструкції дронів протягом кількох тижнів у відповідь на появу нових засобів радіоелектронної боротьби. Великі оборонні корпорації витрачають на це роки через сертифікаційні процедури та корпоративну бюрократію.

Ми працюємо як MilTestLab. Різниця між технологіями, перевіреними в реальному бою, та рішеннями, протестованими лише в лабораторії, не є технічною деталлю. Саме в цьому полягає головний аргумент.

Третій напрям є найбільш показовим. Україна вже активно передає свої знання іншим.

Українські експертні команди працюють у країнах Близького Сходу та Перської затоки. Вони оцінюють оборонні системи, консультують уряди та укладають довгострокові угоди про військову співпрацю, які включають навчальні програми та потенційні поставки дронів. Подібна ситуація спостерігається і в Європі. У травні 2026 року українських операторів дронів запросили навчати сили НАТО під час навчань на острові Готланд у Швеції. Вони виконували роль умовного противника та тричі зупиняли перебіг навчань. Один із 24-річних українських операторів сказав західним командирам: «У реальному бою ви були б уже мертві».

Це не просто історія. Це приклад того, як Україна в режимі реального часу змінює військову доктрину.

Країну, яка ще не є членом НАТО, запросили навчати Альянс сучасній війні на території НАТО. Саме так виглядає справжнє лідерство. Воно народжується не в конференц-залах, а на полігонах, у максимально наближених до реальної війни умовах.

Ми не потрапили до вищої ліги через парадний вхід. Ми увійшли через інше вікно можливостей. Тепер головне питання полягає в тому, чи зможемо ми перетворити визнання, здобуте на полі бою, на постійне місце за столом ухвалення рішень як рівноправний партнер у формуванні нової архітектури європейської безпеки.

1. Що вже вдалося досягти у вашій галузі за час війни та відновлення?

У сфері телекомунікацій наше головне досягнення дуже легко описати, але надзвичайно складно реалізувати на практиці: нам вдалося зберегти зв’язок по всій Україні в умовах, які не можна назвати нормальними для жодної сучасної економіки.

За ці роки зв’язок став значно більшим, ніж просто послуга. Він перетворився на один із ключових елементів стійкості держави. Від нього залежить реагування на надзвичайні ситуації, робота державних сервісів, безперервність бізнес-процесів, функціонування освіти та охорони здоров’я, а також мільйони особистих рішень, які люди щодня ухвалюють в умовах війни.

Для мене особливо важливо не лише те, що мережі продовжували працювати. Не менш важливим є те, що ми навчилися працювати в умовах надзвичайного навантаження. Нам довелося діяти в умовах руйнування інфраструктури, тривалих блекаутів, постійних кіберзагроз і невизначеності. Водночас ми продовжували інвестувати, відновлювати мережу та посилювати її стійкість.

Цей досвід докорінно змінив наше мислення. До війни головними пріоритетами були ефективність і зростання. Сьогодні на перший план вийшла стійкість. Йдеться про здатність системи працювати не лише за стабільних умов, а й під постійним тиском.

За цими результатами стоїть і дуже важливий людський вимір. Кожне стабільне з’єднання є результатом роботи людей, які виконують свої обов’язки в надзвичайно складних обставинах. Це інженери, які відновлюють об’єкти після обстрілів, команди, що забезпечують роботу мережі під час відключень електроенергії, та колеги, які підтримують одне одного протягом тривалих і виснажливих періодів.

У такі моменти змінюється і саме розуміння лідерства. Воно стає менш пов’язаним з ієрархією та більшою мірою ґрунтується на відповідальності, ясності рішень і здатності підтримувати людей та допомагати їм зберігати концентрацію. На мою думку, багато жінок-керівниць в Україні природно прийшли саме до такого стилю управління. Його вирізняють спокій, послідовність і щира увага до людей.

Якщо коротко підсумувати наші досягнення, я б сказала так: ми не просто забезпечили безперервність зв’язку. Ми допомогли країні продовжувати функціонувати.

2. Які найбільші виклики стоять сьогодні перед галуззю?

Найбільший виклик полягає в тому, що телекомунікаційна галузь в Україні більше не працює у звичному середовищі. Фактично вона стала частиною критичної інфраструктури, яка постійно перебуває під тиском.

Ми працюємо в умовах, коли інфраструктура може зазнавати повторних пошкоджень, коли можливі тривалі відключення електроенергії, а кіберзагрози залишаються постійним фактором ризику. Водночас потреба у зв’язку продовжує зростати.

Це створює особливу ситуацію. Ми не лише відновлюємо пошкоджене, а й одночасно будуємо майбутнє. Кожне інвестиційне рішення має відповідати на два запитання: чи допомагає воно нам ефективно працювати сьогодні та чи робить нас сильнішими завтра.

Одним із найважливіших викликів є енергетична стійкість. Підтримання роботи мережі під час тривалих блекаутів потребує значних інвестицій у резервні джерела живлення, дублювання критично важливих систем та підвищення операційної гнучкості.

Ще одним важливим викликом є людський ресурс. Ми часто говоримо про технології, але стійкість завжди залежить від людей. Інженери, технічні спеціалісти та фахівці з кібербезпеки вже тривалий час працюють під постійним навантаженням. Втома стає реальним фактором ризику, і як керівники ми повинні ставитися до цього максимально серйозно.

Попри всі труднощі, суспільне очікування залишається незмінним: зв’язок має працювати завжди. І це абсолютно справедлива вимога. Сьогодні зв’язок є необхідною умовою безпеки, економічної діяльності та повсякденного життя.

Тому наш виклик не обмежується технологічними питаннями. Він полягає у створенні систем і команд, які залишатимуться надійними навіть за тривалого періоду невизначеності.

3. У яких сферах Україна вже створює нові підходи або стає прикладом для інших?

Протягом багатьох років Україна оцінювала свій розвиток крізь призму міжнародних стандартів. Якщо певне рішення відповідало найвищим світовим вимогам, саме це вважалося головною метою.

Однак досвід повномасштабної війни змінив цю парадигму. Сьогодні ми бачимо, що нові стандарти формуються саме в Україні. У телекомунікаціях та інших критично важливих галузях ці стандарти мають дуже практичний характер.

Перший принцип полягає в тому, що стійкість закладається в систему ще на етапі її проєктування. Системи створюються не для стабільних умов, а для роботи в середовищі постійних потрясінь і повторюваних криз.

Другий принцип стосується безперервності роботи під час кризових ситуацій. Зв’язок, енергетика та державні сервіси повинні функціонувати навіть під час блекаутів, атак і вимушеного переміщення населення.

Третій принцип полягає в інтеграції фізичної та кібербезпеки. Сьогодні ми вже не розглядаємо їх окремо. Цифрова інфраструктура є невід’ємною частиною загального безпекового середовища.

Четвертий принцип пов’язаний зі швидкістю відновлення. Здатність швидко відбудовувати та відновлювати системи більше не є конкурентною перевагою. Вона стала необхідною умовою ефективної роботи.

Важливо, що всі ці підходи не є теоретичними концепціями. Вони ґрунтуються на реальному досвіді. Україні довелося пройти через найскладніші сценарії: руйнування інфраструктури, масове переміщення людей, тривалі блекаути. Попри це країна продовжувала працювати.

Я також переконана, що Україна демонструє новий підхід до лідерства. В екстремальних умовах воно стає більш практичним, більш партнерським і більш людяним. Багато жінок у бізнесі та суспільстві відіграють у цьому важливу роль. Їхній вплив визначається не посадою, а щоденною відповідальністю, здатністю ухвалювати рішення та підтримувати інших. Україна стає прикладом для світу насамперед тому, що показує: стійкість не є абстрактним поняттям. Це практична здатність забезпечувати роботу систем і зберігати зв’язок між людьми навіть тоді, коли все навколо перебуває під тиском.

Саме таку здатність Україна формує сьогодні.

1. Bідбудова агробізнесу України зосереджена на переході від виживання до глибокої трансформації, релокації та впровадженні інновацій. Попри втрати, сектор демонструє стійкість, спираючись на накопичений капітал та державне пільгове кредитування, гранти, розмінування та модернізацію експортної логістики.

Ключові напрями відновлення:

• Масштабне розмінування: Пріоритетне очищення полів на деокупованих територіях (Харківщина, Херсонщина, Миколаївщина, Сумщина, Чернігівщина) для відновлення посівних площ.
• Логістика та зберігання: Розбудова мережі елеваторів, зерносховищ, купівля мобільних систем зберігання (поліетиленові рукави) для зменшення залежності від традиційних шляхів експорту, а також збільшення вагонного та машинного парку.
• Фінансова підтримка: Доступ до кредитів (програма «Доступні кредити 5-7-9%»), страхування воєнних ризиків та залучення міжнародних інвестицій.
• Переробка з доданою вартістю: інвестиції в глибоку переробку з фокусом на експорті готової продукції (олія, борошно, м'ясо), а не лише сировини. Державні та міжнародні гранти (програми єРобота) стимулюють розвиток переробних підприємств.
• Цифровізація та точне землеробство: Використання дронів, штучного інтелекту, хмарних технологій та систем точного висіву/внесення добрив для мінімізації витрат.
• Адаптація до змін клімату: Перехід на більш посухостійкі технології та сорти і гібриди, впровадження новітніх технологій зрошення та методів відновлення ґрунтів.

2.⁠ ⁠Найбільшими викликами для українського агробізнесу під час війни є замінування полів та забруднення земель, дефіцит кадрів через мобілізацію і міграцію, руйнування логістики та енерго структури, складнощі з експортом, а також значні прямі фінансові втрати.

Галузь структурно перебудовується, проте стикається з низкою комплексних перешкод:

• Заміновані та окуповані території. До 30% сільськогосподарських угідь у прифронтових і деокупованих регіонах потребують розмінування, а через пряму окупацію втрачено значну частину посівних площ.
• Кадровий дефіцит. Мобілізація фахівців (механізаторів, агрономів, інженерів) та масова міграція створили нестачу кадрів, особливо водіїв, що ставить під загрозу своєчасне проведення посівних та збиральних кампаній.
• Логістика та експорт. Знищення інфраструктури, блокування портів та обмеження прикордонної торгівлі суттєво ускладнюють доставку та збут продукції. Це збільшує витрати на транспортування та зменшує рентабельність вирощування зернових.
• Доступ до фінансів. Агровиробники стикаються з браком обігових коштів, високими кредитними ризиками та проблемами зі страхуванням врожаїв.
• Енергетична криза. Пошкодження енергетичної інфраструктури створюють перешкоди для зберігання, переробки агропродукції та роботи зрошувальних систем.
• Податкове навантаження. Проблемними залишаються питання мінімального податкового зобов'язання (МПЗ) та компенсації за землі, які були залучені під будівництво оборонних споруд.

3.⁠ ⁠Інновації в агробізнесі України спрямовані на подолання кліматичних і воєнних викликів, оптимізацію ресурсів та євроінтеграцію. Ключові напрями включають точне землеробство, використання безпілотників, супутниковий моніторинг, біотехнології та перехід до глибокої переробки сировини.

Провідні інноваційні сектори та технології:

• Точне землеробство та цифровізація: Використання хмарних платформ (як-от Cropwise) дозволяє агрономам управляти даними полів, аналізувати стан ґрунту та прогнозувати врожайність.
• Дрони та штучний інтелект (AgroTech): БПЛА використовуються для внесення засобів захисту рослин (ЗЗР), посіву, аерофотозйомки, моніторингу посівів та розмінування сільськогосподарських земель.
• Deep Tech та Штучний Інтелект: Стартапи застосовують алгоритми комп'ютерного зору для раннього виявлення хвороб рослин та оптимізації витрат води й добрив.

⁠В цілому, агробізнес України демонструє стійкість та тримає другу лінію оборони поруч з ЗСУ.