
Менторство — спадок “чоловічих клубів” чи новий рубіж лідерства?
2025-11-12
У цьому випуску Insights від Women on Boards Ukraine — погляди трьох жінок, які прожили менторство в усіх ролях і сьогодні переосмислюють, яким може бути сучасне лідерство.

Десятиліттями менторство називали тихим двигуном лідерства, але занадто часто воно просто повторювало ті самі моделі, які мало би змінювати. У бізнесі, політиці та університетах менторство довго працювало як «м’яка сила» закритого клубу: вибіркового, ієрархічного, самодостатнього. Порада, що була перепусткою. Підтримка, що була інструментом впливу.
Жінок у цю систему зазвичай запрошували як гостей, а не як творців змін — і очікували, що вони гратимуть за встановленими правилами. Але сучасне лідерство інше. А разом із ним змінюється й менторство. По всьому світу жінки формують новий підхід: менше про статус і формальність, більше про людяність, взаємність і розвиток.
В американських університетах менторство вже давно починається не з інструкцій, а зі спільноти. Воно зростає через мережі випускників, неформальні розмови та спільність цінностей — там, де межа між наставником і тим, хто вчиться, майже непомітна. Це не угода — це культура. І цю культуру варто впустити в наші наглядові ради.
У цьому випуску Insights від Women on Boards Ukraine ми зібрали думки трьох жінок, які відчували менторство у всіх його ролях: наставниць, учениць і лідерок, що переосмислюють саму природу лідерства.
- Ольга Бєлькова, старша консультантка Ukrainian Agri Council та Environmental Defense Fund, говорить про силу зворотного менторства — коли лідерство оновлюється завдяки голосам молодшого покоління.
- Ірина Рубіс, директорка Biasless і голова ГО «Післязавтра», показує, як продумане менторство може перетворювати особисті зміни на колективне зростання.
- Ольга Прокопович, генеральна радниця з правових питань Групи, ICU Group, відкриває менторство як чесний діалог рівних, що базується на довірі, відкритості та спільному прагненні рости.

Їхні історії нагадують: менторство — це не кар’єрна сходинка. Це міст, що поєднує досвід і можливості, покоління і спільні цілі.

У Києві, як і по всьому світу, ми часто віримо, що саме досвід визначає кожне важливе рішення. Це переконання довго було корисним — але сьогодні баланс між мудрістю та інноваціями стрімко змінюється. У політиці та корпоративному управлінні дедалі більше рішень народжується під впливом цифрової комунікації, нових цінностей і соціальної чуйності. Молодше покоління вже формує те, як ради директорів мислять, спілкуються і бачать успіх. Питання лише в одному: чи готові ради залучати цих молодих людей до реального ухвалення рішень?
Зворотне менторство — коли старші вчаться у молодших — більше не виглядає як цікавий експеримент. Це стає звичною практикою, яка змінює підходи до лідерства в ЄС і за його межами. Молоді громадяни та фахівці задають новий темп — їхні очікування щодо клімату, прозорості та справедливості змушують інституції рухатися швидше, ніж це здатні зробити будь-які реформи «на папері».
Чому зворотне менторство важливе для Європи
Сила Європи завжди була в умінні слухати — між країнами, культурами і поколіннями. Але десятиліттями під «слухати» ми мали на увазі «слухати старших».Сьогодні цього вже недостатньо.
Молоді європейці висувають нові стандарти доброго врядування:
- справжність замість гучних заяв,
- реальні результати сталості замість декларацій,
- відкритість замість жорсткої ієрархії.
Це покоління виросло в цифровому світі, природно мислить співпрацею й не сприймає зайвої бюрократії. ESG для них — це не вимога, а нормальна логіка роботи.
ЄС уже вбудовує цей підхід у свої ініціативи — «Зелений курс», соціальні інновації, молодіжні діалоги. З кожною хвилею розширення Союз отримує молодші держави, які привносять більше прагматичності та актуальності. Це змушує ЄС постійно оновлюватися — так само, як молодші голоси оновлюють будь-яку організацію.
А британське дослідження для Greater London Authority показало, що у секторі інфраструктури та будівництва зворотне менторство вже допомагає керівникам вчитися у молодших колег — з цифрових інструментів, інклюзії та нових форматів роботи. Такі програми ще ростуть, але зміни вже відчутні.
Уроки з практики
Працюючи з молодшими консультантами та стажерами, я навчилася від них не менше, ніж вони від мене. Пригадую консультантку, яка запропонувала використати модель ШІ для аналізу даних, а я допомагала їй правильно сформулювати запитання до цієї моделі. Це був справжній приклад зворотного менторства — коли досвід і нові технології доповнюють одне одного.
Зворотне менторство приносить у команди інтелектуальну та етичну свіжість. Радам варто бачити в ньому не додатковий «проєкт», а реальний інструмент управління — спосіб залишатися в тонусі, не відриватися від людей і потреб суспільства. Воно нагадує лідерам, що цікавість — це прояв сили. І що молодші голоси здатні тримати інституції чесними, гнучкими та людяними.
Висновок
Коли досвід зустрічається з відкритістю, управління перестає бути рутиною — воно стає оновленням. Найкращі лідери знають: мудрість накопичується, а нові інсайти приходять із новими поколіннями.
Ради та політики, які справді чують молодь, отримують не просто різноманіття. Вони отримують актуальність.
Зворотне менторство — це не загроза авторитету. Це союз двох перспектив. Хороше управління — це не вміння знати все. Це готовність запитувати наступне покоління — і мати сміливість діяти, почувши відповідь.

Коли я вперше зіткнулася з менторством у 2016 році — завдяки Vital Voices Global Fellowship, програмі, заснованій свого часу Гілларі Клінтон і Мадлен Олбрайт — я навіть не здогадувалась, що воно радикально змінить мій професійний і особистий шлях. Тоді я була СЕО та співвласницею медіакомпанії в Україні, і саме досвід структурованого менторства став поштовхом до того, що я продала бізнес і перейшла у сферу суспільного впливу та розвитку громадянського суспільства.
Мої перші ментори — один із ФБР, інший з Bank of America — були не просто радниками. Вони стали партнерами у трансформації. Наші розмови виходили далеко за межі бізнес-стратегії чи управлінських моделей: вони торкалися архітектури рішень, сміливості й призначення. Саме тоді я відчула, що менторство, засноване на довірі й методології, може бути справжнім двигуном змін.
Від інтуїції до методології
В американському підході до менторства мене найбільше вражає глибина методики. Це не імпровізація і не неформальний обмін досвідом. Це структурований процес, який ведуть підготовлені ментори — люди, що розуміють важливість рефлексії, постановки цілей та відповідальності. Неможливо «бути ментором» лише тому, що ти старший або досвідченіший. Менторство — це дисципліна, яку потрібно опанувати: з її рамками, техніками й етикою.
Усвідомивши це, я згодом співпрацювала з Odyssey, адаптувавши їхній посібник із менторства для України. Він став основою менторських модулів у моїх програмах розвитку жінок — Femunity та Progresiya, які вже охопили сотні українок. У цих програмах ми завжди починаємо саме з підготовки менторів — допомагаємо їм зрозуміти свою роль як співпровідників росту, а не носіїв готових відповідей.
На ранньому етапі, коли я тільки починала просувати менторський підхід в Україні, я навіть проводила відкриті менторські сесії. Це були публічні розмови між досвідченими лідерами та молодими фахівчинями — можливість для бізнес-спільноти «відчути», що таке справжнє менторство. Це не було ані коучингом, ані консалтингом. Це був простір спільного відкриття — діалог, який активує внутрішní ресурси обох сторін.
Переосмислення менторства в українській корпоративній культурі
У багатьох українських компаніях менторство досі сприймають як рух зверху вниз: старший навчає молодшого, досвідчений передає досвід недосвідченому. Але справжнє менторство — двостороннє. Це партнерські стосунки рівних, де кожен приносить свою частину експертизи: досвіду, контексту чи цифрової компетентності. Саме тому зворотне менторство — один із найсильніших і водночас недооцінених інструментів.
Коли молодий фахівець пояснює члену наглядової ради нові етичні виклики цифрової епохи, або коли представник Gen Z допомагає СЕО зрозуміти зміни у цінностях робочої культури, це будує мости між поколіннями та вирівнює корпоративну динаміку. У контексті корпоративного управління такі пари формують емпатійне лідерство, підвищують якість рішень і створюють культуру навчання на всіх рівнях.
Правильно організоване менторство створює психологічну безпеку та колективний інтелект у командах. Воно дозволяє правді звучати — навіть якщо ця правда незручна. І в часи змін чи невизначеності менторство стає одночасно і опорою, і поштовхом уперед: відчуттям, що поруч є людина, яка допомагає розплутувати складне з ясністю та турботою.
Потреба в менторській грамотності
Після майже десяти років розвитку менторства у сферах лідерства та громадянського суспільства в Україні я переконана: менторська грамотність має стати такою ж базовою, як фінансова. Нам потрібні лідери, які розуміють, що менторство — це не благодійність. Це інвестиція в спільну компетентність та людський капітал.
Для жінок у лідерських і наглядових ролях менторство — це не тільки шлях до залучення. Це інструмент зміни систем ізсередини. Воно дозволяє впевнено входити в простір ухвалення рішень, діяти з автентичністю та формувати нову культуру лідерства.
Ті, хто пережив справжнє менторство, знають: воно дає щось дуже рідкісне — чесне дзеркало. Воно відображає не те, ким ти маєш бути, а те, ким ти стаєш."

Мені пощастило зустріти неймовірних менторів у ключові моменти власного професійного шляху — людей, які вплинули не лише на мою кар’єру, а й на те, як я розумію лідерство й людську взаємодію.
Мій перший досвід менторства почався ще на старті, коли я прийшла працювати юристкою в юридичну фірму, щойно починаючи опановувати корпоративну практику. Мій ментор, Володимир Саєнко, підтримав мене й відкрив значно більше, ніж просто «букву» закону. Він показав дух професії — тонкий баланс між точністю та емпатією, а також мистецтво спілкування з клієнтами як із партнерами, а не як із отримувачами юридичних послуг. Наші розмови часто виходили далеко за межі роботи й поступово переросли у дружбу, побудовану на повазі та щирій цікавості одне до одного. Сьогодні я розумію: справжнє менторство не є ієрархією. Це діалог, у якому зростають обидві сторони.
Через кілька років я знову пережила силу менторства — цього разу в зовсім іншому середовищі, у програмі Microsoft Women Leaders. Моїм ментором став юрист бразильського походження, який жив і працював у понад десяти країнах. Його світогляд був зовсім іншим — сформованим багатокультурним досвідом і невтомною цікавістю до людей та систем. Саме через наші бесіди я навчилася толерантності, терпінню й, мабуть, найголовнішому — тому, як будувати менторські стосунки усвідомлено.
Він навчив мене, що менторство працює лише тоді, коли обидві сторони відкриті: ментор — ділитися, а менті — слухати без захисної реакції. Справжнє навчання починається там, де закінчується его. І тоді я вперше зрозуміла: менторство можна шукати не лише в офіційних програмах, а й у житті — у кожній розмові, яка надихає, кидає виклик або розширює мислення.
З часом я почала сприймати кожен змістовний діалог як коротку менторську сесію — можливість дізнатися щось нове про лідерство, прийняття рішень чи людську природу. Дехто з моїх «менторів» з’являвся в моєму житті лише раз — у вигляді однієї зустрічі, яка залишала тривалий слід. Інші йшли поруч роками. Та суть завжди одна: менторство — це щедрість, сміливість передавати досвід і водночас готовність вчитися.
Менторство в корпоративному управлінні
У сфері корпоративного врядування менторство відіграє трансформативну роль. Радам директорів і керівникам часто здається, що основою управління є структури, процеси й комплаєнс. Але культура — це те, що насправді утримує якісне врядування.
Культура менторства створює психологічну безпеку, формує звичку чесного зворотного зв’язку і вирощує нове покоління лідерів, які ухвалюють рішення відповідально й дальновидно.
Ефективне врядування — це не лише правила. Це люди, які розуміють один одного, бачать сильні сторони команди й допомагають їх розкривати. Ментор у раді може допомогти новому директору зорієнтуватися в складних динаміках, зчитувати невимовлене й знайти свій справжній голос у дискусіях. Так само досвідчений керівник, який наставляє молодшу колегу, може пробудити в ній впевненість і відчуття відповідальності, яких не навчить жоден регламент.
У підсумку
Менторство — це не про навчання як таке. Це про зв’язок. Про те, що лідерство ніколи не є одиночним маршрутом. Це шлях, освітлений тими, хто йшов перед нами, і тими, хто йде поруч.
У всіх цих історіях вимальовується проста, але важлива правда: менторство — це не подарунок від тих, хто має більше влади чи досвіду. Це спосіб рости разом. Це місце, де лідерство вчиться слухати, де системи вчаться змінюватися, а сміливість тихо передається далі.
Те, що колись було закритим ритуалом «клубу своїх», сьогодні переосмислюють жінки, які лідерству підходять інакше. Вони менторять через емпатію, а не через авторитет. Діляться мудрістю щиро, без бар’єрів. Показують, що лідерство не дістається у спадок — воно народжується у зв’язку, довірі та взаємному зростанні.
У будь-якій раді, команді чи спільноті, яка приймає цю логіку, менторство перетворюється на культуру. Культуру, що замінює суперництво — підтримкою, ізоляцію — включенням, а сувору ієрархію — людяністю.
І зараз, коли Україна відбудовується, переосмислює себе і своє майбутнє, такий підхід до менторства пропонує зовсім іншу модель лідерства. Модель, засновану не на статусі, а на навчанні; не на владі, а на партнерстві; не на посадах, а на довірі.
Бо майбутнє лідерства створять не ті, хто охороняє двері, а ті, хто готовий їх відчиняти.