Цей матеріал ґрунтується на аналітичних висновках експерток з корпоративного управління, серед яких Олена Малинська, співзасновниця WOBua, членкиня наглядових та дорадчих рад, а також Світлана Панаіотіді, членкиня WoBua, голова наглядової ради благодійного фонду «Lawyer’s Move» і співзасновниця мережі ветеринарних клінік Zviropolis.

Війна здатна оголювати правду, яку мирний час часто дозволяє не помічати. Останні місяці створили для системи корпоративного управління України найбільш жорсткі умови. Кожна процедурна прогалина перетворюється на окрему вразливість, кожна нечітка межа повноважень створює нову точку напруги, а кожне непрозоре рішення несе ризик кризи.

Сьогодні стратегічні державні підприємства працюють не лише під тиском. Вони працюють у режимі повної видимості.

Скандал довкола Енергоатому продемонстрував болісний і абсолютно однозначний урок. У період повномасштабної війни найбільша загроза для стратегічного державного підприємства виникає не під час довгих стратегічних обговорень у залі наглядової ради, а внаслідок непрозорих управлінських рішень.

У мирний час незалежні наглядові ради можуть приділяти основну увагу довгостроковій стратегії. У воєнний період пріоритети повинні бути іншими. Для Енергоатому, Укренерго, Нафтогазу та інших критично важливих підприємств головним має стати повна прозорість процедур, наявність чітких аудиторських слідів і повне неприйняття будь якої непрозорості. Стратегічне планування доцільно спрощувати і передавати професійному менеджменту.

Важливо також визнати ще одну правду. У період війни неможливо та небажано повністю ізолювати державні компанії від їхнього акціонера, тобто держави. Будь яке імітування повної незалежності за умов пасивної або віддаленої роботи наглядових рад робить реформу вразливою та легкою мішенню для критики.

Україна тривалий час ідеалізувала корпоративне управління та подавала його як універсальний засіб проти корупції, неефективності і надмірного політичного впливу. Насправді корпоративне управління є лише інструментом. Воно не замінює політичну волю, сильні інституції та відповідальне управління в умовах війни.

Для того щоб реформа залишалася дієвою, наглядові ради мають переглянути свої пріоритети. Їхня основна функція сьогодні полягає не в стратегічному огляді ситуації з висоти, а в постійному контролі прозорості, відповідності і процедурної дисципліни. Саме це позбавляє критиків реформи аргументів.

Останні місяці оголили ще одну вразливість. Вона полягає у дистанції між наглядовими радами і реальними умовами роботи державних підприємств у воєнний час. Досить тривалий період спостерігалася надмірна зосередженість на іноземних членах наглядових рад, які не перебували в умовах повсякденної операційної реальності.

Це не є аргументом проти міжнародного досвіду. Це аргумент на користь балансу і легітимності. У складі кожної наглядової ради має бути хоча б один незалежний український член. В іншому разі реформа залишається чутливою до популістського запиту, який ставить під сумнів компетентність українських фахівців.

Важить не лише склад. Велике значення має фізична присутність. Засідання наглядових рад повинні відбуватися в Україні хоча б частково. Члени ради мають бачити роботу підприємства на власні очі, розуміти реальні обмеження і вести прямий діалог з органами влади або, коли цього вимагає ситуація, з парламентом. Незалежність під час війни не повинна означати комфортну дистанцію. Вона означає інформовану, залучену і відповідальну присутність.

Цього очікують не лише в середині країни. Багато стратегічних підприємств сьогодні працюють завдяки підтримці міжнародних партнерів. Ці партнери мають повне право знати, як використовуються їхні ресурси, і для цього необхідна реальна, а не формальна робота наглядових рад.

Окремої уваги потребує якість діалогу між усіма стейкхолдерами. Простий обмін формальностями не створює цінності. Справжній діалог є таким, що сприяє розвитку системи і забезпечує зростання довіри.

Ще один важливий висновок стає очевидним під час аналізу того, чому проблеми корпоративного управління виникають навіть у підприємствах з нібито досконалою моделлю. Ефективність державної компанії у воєнний час залежить від чіткої і працюючої системи розподілу повноважень між наглядовою радою і керівником компанії.

Сучасні моделі корпоративного управління передбачають, що наглядова рада відповідає за призначення керівника, його оцінювання, визначення ключових показників ефективності і ухвалення рішень про можливе звільнення. Якщо ці повноваження існують лише в теорії, нагляд стає формальністю. На практиці на роботу рад впливають вплив минулих практик, політичні втручання та нечіткість процедур.

Новий закон про корпоративне управління створює міцну основу для розвитку цієї системи і відповідає міжнародним стандартам. Однак деякі важливі механізми реалізації, зокрема ті, що стосуються підзвітності керівника, залишаються незавершеними. Система може виглядати бездоганною в документах, але не працювати належним чином в реальності. Часткове впровадження у воєнний час здатне поставити під загрозу всю діяльність підприємства.

Не менш важливою є роль держави як акціонера. Наглядова рада не може виконувати свої функції, якщо держава не діє послідовно, не формулює очікувань і не ухвалює рішень вчасно. Непослідовні або політизовані втручання створюють затримки під час призначення керівника, у процесах оцінювання і під час реалізації стратегічних планів. Це ті ризики, які Україна не може собі дозволити.

Для забезпечення стійкості державних підприємств необхідно, щоб одночасно виконувалися дві умови. По перше, наглядові ради повинні мати реальні повноваження щодо керівника. По друге, акціонер повинен здійснювати структурований, прозорий і своєчасний нагляд.

Без цих умов реформа корпоративного управління ризикує перетворитися на формальність, яка не здатна захистити стратегічні активи країни.

Війна стискає час і прискорює наслідки. Вона усуває можливість приховувати слабкі місця інституцій. Усе, що залишається видимим, це якість нагляду, здатність брати відповідальність і готовність діяти тоді, коли система починає зупинятися.

У такі моменти корпоративне управління перестає залежати від набору документів. Його реальна сила залежить від людей, які втілюють принципи цього управління у своїй роботі.

Подальший розвиток реформи залежатиме від того, хто готовий взяти на себе відповідальність, і від того, наскільки країна готова розширити коло цих людей. Лише за цієї умови корпоративне управління в Україні здатне стати не ідеалом, що його потрібно захищати, а практикою, здатною витримати найважчі умови воєнного часу.